Ніхто не винен у моїх стражданнях -
Сама створила шлях тернистий свій!
Тепер лиш каяття - моє бажання,
До смерті не розлучуся із ним .
Яка була на смак ота спокуса?..
Вона пропахла медом і вином,
В ній відчувався дьогодь, але трохи...
Який, зігрівши душу нам обом,
Крізь полум*я палаючих обіймів
Єднав дві різні долі у одну,-
І відбувалось все то неймовірно,
І зупинявся час,уходив за межу!
Але чому? Чому недовговічно
Ті почуття лишаються в серцях?..
Чому змивають сльози на обличчі
Рум*янець свіжий й теплий блиск в очах?
Чому одна помилка нищить правду?
Чому не заживає рана та,
Що я колисьупала... але ж вправно
Без болю далі рівненько пішла?
Хіба ця рана лишиться назавжди
Рубцем,незаживаючим в душі?
Хіба нема цілющого бальзаму,
Що заживля глибокі помилки?
Шкода...що пам*ять зрадити не може,
Шкода... що очі сліпнуть від води
Солоної, мов кров на теплім ложі, -
Від першої секунди - до біди...
Але ніхто невинен у стражданнях -
Я , я все віддала тим устам німим!
Тепер лиш каяття - моє бажання,
До смерті не розлучуся із ним...
07.07.2011.Іллічівськ
Моїм помилкам присвячується...