Вона: Коханкою ти просиш стати?
Тебе кохаю - знаєш це.
Навіщо ж змушуєш страждати,
І зустрічатися тихцем?
Він: На красоту твою жіночу
Все задивлявся, аж до сліз.
Я в гОрах опинитись хочу,
Щоб тільки ти, і я, і ліс.
Вона: У гОрах, в лісі - три криниці.
Скуштує вОди хто оті -
Удень побачить всі зірниці,
Та втратить спОкій у житті.
Він: Поляни світлі, темні хащі...
Аби з тобою, як у сні!
Побачу зорі я найкращі!
Навіщо спОкій той мені?
Вона: Ось перше джерело студене.
Нап'єшся з нього ти води -
Дивитимешся лиш на мене...
Ти згідний? Що ж, тоді іди!
Він: Тобою марю до загину...
П'ю воду ковшиком руки.
Птахи співають без упину,
Розповідає ліс казки...
Вона: Та поспішати нам потрібно!
Он водопаду чути звук.
Дзюркоче там водиця срібно,
Напийся із моЇх ти рук.
Він: Твої я руки взяв в долоні,
Припав губами до води,
І опинився у полоні
Твоєму, мила, назавжди.
Вона: Б'є третє джерело щосили
У хащах, де старечий дуб.
Якщо тобі я дуже мила,
Напийся із моЇх ти губ.
Він: Припав губами до водиці,
Збирав по краплі з губ блакить...
Побачив всі ураз зірниці!
Та милої не стало вмить...
Вона: Тепер ранковою порою
Мене шукати будеш скрізь.
Втамуєш спрагу лиш водою,
Що з лісу ти собі приніс.
Він: З тих пір ходжУ я до криниці...
Куди ж поділась ти? Куди?..
Удень я бачу всі зірниці,
Та втратив спОкій назавжди.
08.08. - 25.08.2011р.