Бувають вірші, що в потилиці дзвенять,
І тиша, що бринить над головою
Буває, бджоли до кімнати залетять
і б’ються в смерть з вікном понад Десною
Читаю і молюсь, щоб серпень грів,
щоб ми жили тихенько і щасливо
і щоб Поет і Геній вічно жив,
співав щоб про майдани і про ниви
Нехай бринить у серці ця журба
Старому лірнику віддам хвилинку тиші
Нехай живе із Генієм юрба,
Нехай він задля неї вічно пише.
«Переведіть мене…» прошепочу
і завмираю, славлячи Успіння.
Нехай живе й радіє досхочу
любові дух і віра в Воскресіння.
А той, кому сьогодні сім і сім
Нехай живе іще з півсотні років
Мій дух, мій друг, мій дід, мій рідний дім
Моя родина статних, карооких
Живи, рости, у свято процвітай
А я стоятиму незрушно із тобою.
Я за столом сиджу і бачу рай
У полудень Успіння, над Десною.
28.08.2011