(верлібр)
Ти пішов.
Не знаю якими дорогами
і в які краї.
Чи там так само
обпікає холодним вогнем
ніздрі та легені,
паморочить голову
подрібнене скло
гірського січневого повітря?
Чи потрапляєш ти в павутиння звуків,
перетворюєшся на мушлю,
яка назавжди збереже в собі почуте,
коли тишу наповнюють ноти
магічної мелодії?
Якщо твій палець
раптово зустрічається
з підступним шипом
красуні троянди,
чи плаче він кривавими сльозами,
так схожими на зернятка гранату?
Чи смакує ковток крижаної горілки,
чи ллється вона живучим сонячним теплом
по гортані, стравоходу,
венах?
Чи збивається з ритму серце,
чи губиться розум
в лабіринтах марень, бажань,
коли пестить твій погляд примара коханої?
Чи можеш хоч недовго, здалеку
бачити тих, хто дорогий?
Чи добре там?
Мабуть добре,
коли ти так квапився втекти звідси
місячним променем, нитками дощу,
Чумацьким шляхом…
Та тільки ні час, ні простір, ні будь-що інше
не може перекреслити любов.
Колись ми зустрінемося,
обіймемося і будемо стояти так довго-довго,
огорнені шалем цілковитого спокою.