То був звичайний день,
Він починався, як завжди,
Похмурі люди із метро повзли у місто,
І вздовж платформ плакати та щити
Кричали їм: «А ну, скоріш, дивися!»
Сповзали сумки з заспаних плечей ,
Хтось ззаду кашляв,
Хтось мовчав, як привид,
Та всі,тулились ближче до дверей,
Немов за ними заховалось диво.
І потяг ніс свої обшарпані боки,
Тягнув крізь шлунок темного тунелю,
Так, ніби проклятий
За всі оті гріхи
Що кожен віз у душах, як в портфелях.
І в цьому тріскоті байдужих голосів,
Гудінні плеєрів, цвіріньканні мобільних
Повільно хтось мені прошепотів,
Щоб пропустила, бо потрібно вийти
Я озирнулась, на моїм плечі
Сиділа муха й розправляла крила,
І більш нікого,
Й нікого спросить
Чи це вона зі мною говорила?
І ось на станцію нас виплюнув тунель,
І пасажири, п’яні від задухи,
Скоріш повисипались із дверей,
А разом з ними…
Вилетіла й муха?!...
То був звичайний день,
І починався, як завжди,
Та в натовпі людської завірюхи
Я здивувалась, що уже в метро
Напевно в справах,
їздять навіть, мухи!
31.08.11.-1.09.11.