Львів
Забринить сльоза на підвіконні
Того міста, що скурили ми з тобою,
Що ввійшов у кров льодокаїном,
Аби в серце не проникло ані крихти
Того болю, що залишився удома.
Надягнув на дух тяжке намисто,
Той шерстистий… те чудове місто.
Обійняв, завів в кути, куточки,
У руках зім’яв думки, сорочки,
Розтрощив такий поганий настрій,
Згасли… всі нікчемні ляси.
З вуст дівочих вздовж тутешніх вулиць
На бруківку заспівають Океани.
Бездоганна казка, пінна, пряна,
Не без сліз, не без смішинок мокрих
Раннім зрання, коли дощ змива
вуста і очі,
Місто це… Він лише сміху хоче.
Крізь соломинку він випиває разом
Всі серця, які сюди потраплять.