Я в степ ховався, щоб заплакати

Я в степ ховався, щоб заплакати

Я в степ ховався, щоб заплакати,
Щоб сліз не бачити своїх
З дитинства рукавом залатаним
Я гіркі сльози витирав.

Коли стихала біль у грудях,
Зерно мочив холодний дощ,
Я біг оглушений нещастям,
Що серце притискало вмить.

Неначе крик в душі відтягував
Серед бідняцьких врожаїв
Моє повернення до неба,
До чарівних, близьких степів.

Де колоски заграли золотом,
Коли рукою я провів,
Щоб вмить відчути власний стогін,
Який ховався у душі.

Журба сточила моє серце,
Коли я озирнувся вмить,
То не побачив рідної землі,
Домівки, саду і криниці.

І зрозумів, що я єдиний
Серед понурого села,
Маленькими і босими ногами
Сире бадилля волочу.