Сидів дідусь
Ой сів дідусь під синім небом
Блакитні хвилі, повітря свіжого,
його жовто трав’яне тіло обійняли
-- старенький він... Пов’ялий
слабенько застогнав!..
-- Любо чути холодні сльози неба,
за декіль років віка, обнімати.
Дідусь сидів, сидів і плакав
А буйний вітер сльози його втирав.
Співати вже нема як:
Стареньке горло заніміло,
Слово не ллється так як колись...
Все тіло застаріло -- чекати що?..
Дідусь!
Таких як ти, багато.
Не журись...
Підніми очі до неба
тай подивись.
Всі хмари посиніли
Немов човни, пливуть кудись.
Течія хмар з собою забирає
те все що влітку сонце розділяє
На дві частини:
Перед обідом, вперше;
а вдруге, після.
А ніч як прийде, все закриває...
Дідусь сідів, сидів і думав.
Біле на синьому, біліє більше
-- Ось там далеко, поза горою
Чомусь бажання його мріють.
Торкаються до неба тай, звідти
відбиваються назад... Як дим
в повітрі розлітаються.
На віддалі, не їх вже час!
Ой сів дідусь під синім небом.
-- Сидів, сидів тай задрімав...