Денисику Мороз.
Нехай для тебе буде, милий друже,
немов абетка щире моє слово:
Шануй, люби, не стань колись байдужим
до рідної прабатьківської мови!
Я намалюю ранок, коли трави
з краплинками роси ведуть розмову,
я намалюю золоті заграви
чарівним пензлем маминої мови.
Веселку, що купається у літі,
хмаринку в небі ніжно - пурпурову,
я намалюю всесвіт, море квітів
чарівним олівцем святої мови.
І, навіть, пісню тиху колискову
я намалюю лагідну, веселу.
Нехай лунає українська мова
у кожнім домі, в затишній оселі!