Вітя Браславець, для мене
Бачити дивно було,
Як жовто-синє знамено
В хаті твоїй цвіло.
Шабля, рушниця з дулом
Схрещені на стіні –
Сином Тараса Бульби
Чомусь ти здавсь мені.
В тихих полях молитву
Вечір прошепотів.
Як же ти непохитно
За Україну болів!
Як же любить її трудно!
Важко – та все одно
Нам українцями бути
Богом самим дано.
Всіх, хто тримає вірність,
Мати благословля.
Ми за столом вечірнім
Наче одна сім’я.
Трактор в дворі край поля,
Білі Сашка “Жигулі”.
Хочеться, як ніколи,
Жити на цій землі.
Сутінки біля хати –
Згасла уже зоря.
- Будемо вирушати…
- Вип’ємо на коня!
Зірка зійшла кармінна,
Втома спала з плечей.
Тихо дивилась Вкраїна
З Віриних чесних очей.
Доля вершить своє коло,
Доле, не поспішай!
Вітя, прошу ніколи
З обрію не зникай…
Віктор Сирота
12 листопада 2010 року
м. Дніпропетровськ – село Могилів