Ти скажи мені чесно, судьба,
Де мій рідний 10-А?
Де Только Тонкошкур, де Лора?
Коля Кучер, Іван Гуржій?
І чи й доси ходить до школи
В Петриківці Світлана Галій?
Позови мені Мирославу!
Аллу Ївженко позови!
І скажи, щоб Вітя Браславець
Не забув мені подзвонить.
Відшукай мені Галю Булгак,
І про Любу їй розкажи.
Щось у цьому житті не так…
Боже, Любоньці поможи!
Я Володю Ліщинського славлю!
Троє діток – оце висота!
Відгукнися Іван Браславець,
Озовись Іван Сирота.
Де оце колядує Маша?
Хто розкриє мені секрет:
Чому Толю Муля у класі
Із повагою звали “дєд”?
Часом думка, немов обценьки,-
Як там Дука, як Наточій?
І чи й досі грають Грисенко
І Демидович в морський бій?
Перед Гавриш знімаю шляпу,
Біля Гавриш не смію стать.
В книгу б Гіннеса записати
Всі її незліченні “п’ять”!
Я вітаю тебе, Алфьоров!
Я Стецюрі привіт передам.
Я тому, хто юність повторить,
Ощадкнижку свою віддам.
Я не скаржусь на власну долю,
Тільки хочеться неспроста,
Щоб поглибше – до самого болю
Укусила Люба-оса…
Сумувати, знаю не треба,
Тільки серцю невсеодно,
Коли бачу в нічному небі
Світить зіркою Боря Сядро…
Пам’ятаймо про кожного, друзі!
Це і клятва і заповіт.
Залишайтесь здорові і дужі!
І живіть, і живіть, і живіть…
В час вечірній і час ранковий,
В лютий холод і літню грозу
На паркані своєї школи
Сизим голубом я сиджу…
Віктор Сирота
13 серпня 2011 року
с. Могилів
Царичанський район
Україна