Ми вірні тим, хто ріже наші душі
На паперові клаптики проклятих смужечок,
Які безжально й палко сонце сушить,
А потім викине поміж сміття в мішок.
Ми ладні йти, коли проміння гасне,
Ховати сльози в крапельки дощів,
Жити чужим, забути, що є власне.
Складати мрії у сукупність слів.
Чекати тих, хто вже й ім'я не знає,
Забув весну і запах від туману,
А час довільно в пам'ять закладає
Сліди всіх тих, хто вірний лиш обману.
Ми вірні тим, хто ріже наші душі,
Хто з кимось іншим бачить нічні сни,
Ми вірні їм, але вже мертві душі,
Зимою, влітку, до осінньої весни.