Кохаю небо, що над ним,
Йому я заздрю потай і незримо,
Бо може поглядом німим
На плечі падати фальшиво.
Я не боюсь палких прощань,
Бо я їй зовсім і не знала.
Події – створення повчань
Всіх тих, кого я не прощала.
Кохаю небо, а в віски
Стукочуть чорно-білі хмари,
Пазлами ріжуть на шматки
Реальність, що пливе зухвало.
Ще крок - і з берега на дно,
Де ніжно й тихо скрипка плаче
Для застарілого кіно,
Щоб ворухнути все боляче.