Я закривала вічність в підсобках,
Всміхалась тільки для омріяно своїх,
Вела війну, коли вже лаври всі посохли,
Чекала довго на сплетіння слів твоїх.
Я гладила зрадливий листя календар
І відкидала всі годинника частини,
Шукала в темряві спасіння крізь ліхтар,
Щоб прокидатись в ті важкі години.
Я перестала вірити у святість снів,
А потім зовсім перестала спати.
Зникало світло чергових вогнів,
Щоб неодмінно в комусь запалати.
Я забивалась тихо у мовчанні.
Не закривала очі ні на мить.
Я помирала просто від чекання…
І запевняла, що вже не болить.
Пробач, я впевнена, що все даремно -
Я зникла в тобі, це було давно.
Помер в мені ти вчора, та ,напевно,
Засумнівалась, що це все було.