Колись небом був прапор,
Сонцем - надiя,
А я посерединi -
П'яний та дивний.
Недомрiярий, недоварений.
Переїхав на сходи Майдана.
Я шукав собi чудо-лiки
Вiд самотностi та самостiйностi.
Мене оглянув поморанчовий лiкар,
Дав жвавий прапор та зник.
Годували смачно -
Казками полiтики.
Ми кричали гучнiше "Ганьба".
Та ,немов в Бога, натовпи вiрили,
Що є результат,
Коли спиш на асфальтi ciрому
I мокрий намет - твiй дах.