Перевод с укр. из Марго Метелецкой
http://www.stihi.ru/2009/11/13/7293
Радостно как-то и боязно сердце щемит…
Руку мою ты в своей задержи хоть на миг!
Сколько же раз я блаженство от мира таила…
И навсегда зов хвалёной мечты упустила!
Как утомлялась от боли невидимой битвы,
Как засыпалось под шёпот печальной молитвы…
Всё же вбирают твой образ пытливые очи,
Душенька хочет отраду познать в храме ночи,
Чей фимиам несравненный – для сердца елей…
Радость моя, не исчезни, - прошу, - не истлей!
Радость моя, ты из давнего прошлого входишь,
Песни, быть может, для счастья – не боли – находишь?
Тихо шепчу я: неверием сомкнуты губы…
Руку мою из своей... всё же выпустил, любый…
Оригинал:
Якось лякливо і радісно серце щемить...
Руку мою у своїй ти затримай ще мить!
Скільки разів я блаженство від світу ховала,
Скільки років не втрачалася мрія зухвала!
Як я втомилась від болю незримої битви,
Як засинала під шепіт сумної молитви...
Зараз впивають твій образ допитливі очі,
Хоче серденько спочити у храмовій ночі...
Куриться знов фіміам нездійсненних надій -
Радість моя, не зникай, я прошу, не зотлій!
Радість моя, ти із давньої темряви сходиш,
Може, пісні замість тужного плачу відродиш?
Тихо шепочуть зневірою втомлені губи...
Руку мою у своїй...не затримав мій любий...