КОТИГОРОШКО
Жив собі селянин
Був на світ не один
Мав і поле, і дітей
У хліві, аж двох свиней
Пару воликів він мав
Ними поле обробляв
Щиро землю він плекав
Сіяв і угноював
Із синами працював
Він природу поважав
І земля йому платила
Щедро врожаї родила
Сніги розтанули навколо
Покликала весна у поле
Борозну брати лишили
І сестрі своїй повіли
- Ти по борозні підеш
Нам обідать принесеш
Жінка обід наварила
У хустину оповила
Тут і борщ й пшоняна каша
Страва українська наша
В руки донечці дала
І до хвіртки довела
Жив у тому краї страшний лиходій
Мав недобру вдачу звали його Змій
Дівчину побачив злюка-лиходій
Посміхнувсь звіряче крикнув їй – Постій
І заціпеніла молода душа
З лиця побіліла наче нежива
Він Оленку в руки одразу вхопив
І на свої плечі швидко посадив.
Обернувсь чудовиськом до небес злетів
Знав він чари давнії древніх чаклунів
Прилетів до себе в замок
Де вже мав кількох він бранок
Він приніс нашу дівицю
У найкращую світлицю
Всі багатства показав
Про любов їй розказав
- Закохався в тебе одразу
Не сприймай це як образу.
- Ти мене якщо полюбиш?
Панею усьому будеш
- Трішки ласки хочу я
Думай ясочко моя.
І дівчина попросила
Слізно так заголосила
- Я мала ще і тендітна
Проста дівчина і бідна.
Змій її не відповів
Замкнути двері слугам повелів
Хто не хотів в його коханки
Той потрапляв на вічно в бранки
Змушена була змиритись
І у Змія залишитись.
А брати цього не знали
З батьком на обід чекали
Посіяли відпочили
І додому поспішили
Та воли помалу йшли
Аж під вечір прибули
- Чом Оленку не прислали?
- Адже ми обідать ждали?
Мати батьку відповіла:
- І сама я ще не їла.
Бо Оленка бачиш пішла
Наче в воду канула
- Я ж уся переживаю
Що і думати не знаю
- Може хтось у ліс зманив?
Одурманив і лишив?
- Годі, вже стара плакать
Час нам донечку шукать
В ніч пішли знайомим шляхом
І дійшли єдиним махом
До Оленчиних слідів
Там де Змій її зустрів.
І молодший їх синок
Знайшов з горня черепок
Заплакала стара мати
- Де ж бо, нам її шукати?
Та найстарший так повів
До старих своїх батьків:
- Ви не плачте,
не журіться
Краще богу помоліться!
- Ми з братами підемо
І Оленку знайдемо!
- Я догадку одну маю
Хто схопив Оленку знаю.
Є у цьому краї лиходій
Чарівник завзятий на імення Змій
- Виручать сестру від Змія
- Вбити злого чародія
І пішли сестру шукати
Із полону виручати.
Ранок в день перетворився
Змій із дому геть пустився
А Оленка край вікна
Сіла із шитвом вона
Так всі бранки в Змія жили
Йому шили і варили.
Із вікон пташок дивились
Та про долю все журились
Чути крики коло брами
То Андрій прийшов з братами
Їх Оленка всіх впізнала
Слугам відчинить сказала
Слуги братам відчинили
І до замку їх впустили
Зустрічать вийшла сестра
Вся змарніла і бліда.
Їх обідом годувала
Про батьків братів питала
- А тепер любі тікайте
- І нічого не питайте
- Ми його не боїмося
- Швидко й смачно наїмося
- Ну, а потім битись будем
- Славу у бою здобудем
- Чародія ми вб’ємо
- І тебе заберемо
А вона їм відповіла
- Змій могутній в нього сила
- Так і ми ж не горобці
Добрі, крепкі молодці.
Загуділо щось надворі
Брати зирк ,а Змій у дворі
По хазяйські походжає
І про людський дух питає
А брати виходять з хати
Змію силу показати.
Подививсь на них на всіх
І узяв злодія сміх
І до того він сміявся
Що, аж по землі качався.
А по сміху запитав
- Хто всіх вас сюди прислав?
- Ми прийшли по добрі волі
Рятувать сестру з неволі
І пішли на тік залізний
Шість братів й хазяїн грізний
Злюка Змій нечесно грав
Підчас бою чаклував
А сестра молилась Богу
- Пошли, Боже перемогу!
Бились, бились
Аж шаблі в них потупились
Не здолати ніяк Змія
Чарівника-лиходія
І наслав Змій чари-сон
І узяв братів в полон.
І сестру не врятували
І самі рабами стали.
Мати синів все чекала
Чи живі вона не знала
Та надії не втрачала
На ріці сорочки прала
Коли сини повернуться
Одразу в чисте одягнуться
Раз у хижі прибирала
Горошину підібрала.
Якби жменьку назбирати
Можна супу зготувати
Горошина бач одна
Проковтнула і нема
Чоловіку не сказала
Далі в кухні замітала.
Ось минає певний час
При надії вона в нас
То не диво добрий люде
Втіха їм на старість буде
Народила хоч влітах
Прилетів їм щастя птах.
Росте дитя підростає
І весь час у снах літає.
Незвичайним хлопчик ріс
З місця зрушити міг віз.
Діти бавились,гуляли
І його не ображали.
Бо веселу вдачу мав
Їм байки розповідав
І задумав батько колодязь копати
Наш Котигорошко взявсь допомагати.
В ті часи не було екскаваторів,
А наймали криничних копателів
От копають вони день
Відкопали старий пень
На світ божий підняли
Знов копати зачали
Батько, син і робітник
Працювати кожен звик.
Так копали день, й ще два
А води усе нема
Ось копають ще два дні
Бачать каменя на дні.
А під ним щось гуркотить
Може то вода шумить?
Стали думать, прикидать
Як їм каменя дістать
Перепону подолать
І воді свободу дать.
Поки думали-гадали
Сажнем ширину міряли
Котигорошко без забав
З ями каменя дістав.
Із під каменя вода зразу ж ізявилась
І по ямі тої ж миті розлилась.
Люди силі дивувались
Про богатиря дізнались
Ну а камінь не простий
Шмат заліза ось який
Як криницю доладнали
Журавля вверху зладнали.
Стали думати-гадати
- Може камінь закопати?
Знову в землю заховати?
Став Котигорошко до людей казати:
- Не потрібно каменя у землю ховати
З ним піду до коваля. Булаву кувати.
Поклав каменя на віз
І до коваля повіз
У сусідніє село
Бо у їхнім не було.
Ось і кузня за горою
Вирина сама собою
А поодалік хатина
Ковалева там родина
У добрі лиш проживають
У труді часу негають
Як побачив коваль вправний
Шмат заліза такий славний
- Здоровий будь ковалю
До тебе приїхав,
щоб ти поміг у горі
І булаву скував.
- Допоможу у горі – коваль йому сказав
- Скую тобі я зброю – йому пообіцяв
І зробив коваль йому
Здоровенну булаву.
Наш герой її узяв
У руках попідкидав
Ковалеві уклонився
Та в дорогу поспішився
Знов воли понуро йшли
І під ранок прибули
Батьки сину пораділи
За сніданок посадили
Як поснідав став казать
- Піду Змія воювать
Уклонився він батькам
Добрим людям трударям
І пішов в той бік села
Де пшениця вже росла
За полями зразу ж річка
Роставиця невеличка
Бачить, глядь сидить юнак
І вусами крутить так
Що аж річку зупиняє
Проти течії пускає .
Став герой наш дивуватись
Як то має відбуватись
Річка слуха чоловіка
І у чому заковика?
Він у хлопця запитав
Ну а той йому сказав
-Я зовуся Крутивус
В мене батько сажотрус
Змій поганий пролітав
Ріку сміттям закидав
То сиджу і вичищаю
Бо уміння в собі маю
Тече вода куди схочу
Я лиш вусом поворочу
- Змій і нам лиха завдав
- Він сестру мою забрав
Побратамось Крутивус
-Я Котигорошко звусь
І пішли уже удвох
Боронив в дорозі бог
Лісом йшли дорогу знали
З торби сухарі вживали
І зустріли чоловіка
Коли хаща невелика
Стала у них на путі
В дубів віти погнуті.
Їх побачив став питати
- Хто такі, і як вас звати
- Я хлопчина з Ружинщини
Народився з горошини
- Побратим мій Крутивус
- Я ж Котигорошком звусь
Ідемо удвох до Змія
Вбити злого чародія
Він забрав мою сестру
Полонив її бідну .
- Бачив я твою сестру
Десь приблизно рік тому
Змій цим лісом бач гуляв
І сестру твою вмовляв
А я хлопець лісоруб
Люди кличуть Вернидуб
В цьому лісі проживаю
Сухе дерево рубаю.
- То ходімо з нами друже
Допоможеш ти нам дуже
- Станем, братці за народ
Зальємо смоли у рот
Тому злому чародію
Я без друзів сам не вдію.
- Допоможемо тобі,
Змій набрид усій землі.
- За лісом є гора
В ній печера не мала
Там живе Вернигора
Він каміння добуває
Світ підземний добре знає
- Під землею в Змія замок
Там він держить своїх бранок
Тож пішли вони вже втрьох
Помогай в дорозі Бог.
Зорі в небі вже світили
Зупинились попоїли
А поївши всі поснули
За ніч добре віддихнули
А на ранок знову в путь
Разом з сонечком ідуть
А під вечір того ж дня
Побачили велетня
Під горою він ходив
Молотом каміння бив.