я не знаю, що чекає мене за цими дверима,
завтра знову сьогодні, байдужість полилась кров*ю,
я немов знову повернувся в минуле,
невагомість, скільки в житті брудної болі.
а відчувається раптово, що ти зовсім поруч,
підійдеш, обіймеш мене, але це все тимчасово,
я не відчую більше твого шепоту на мому обличчі,
а знаєш, насправді це все просто,
тому що ти не існуєш.
я намагаюсь говорити сам з собою,
це робить мене трішки щасливим,
я виходжу на вулицю і бачу, що ти не зі мною,
але це мене, мабуть, уже не хвилює.
я підніму руки вгору, для того щоб на секунду взлетіти,
відчути як падає попіл від наших усмішок,
мої руки у фарбі, червоній до болі,
моя надія на завтра померла,
тепер ти не існуєш.