***

І ось кінець…І ось фінал…
Який ніхто не міг вгадати.
Лиш підлий час підкрався так,
коли нема вже що й сказати.

Підкрався так,неначе звір,
Який ховається від світла.
Бо так привик вже жити він,
В цім повнім зла і злоби світі.

Привик…Бо хто його прийме,
Хто схоче з ним іще-щось мати.
Бо робить людям тільки зле.
А сам привик лиш користати.

Робити зло напевно легше,
Й дивитись що з того буде.
Та чи на довго він це  «зверше»?
Чи довго витримає це?

Невже і з часом не проходить,
Та ненависть,що в нім живе.
Невже у серці сніг не сходить?
Невже настільки льодяне?

Чому в душі є стільки гніву,
що очі плівкою скрива.
І з уст безжалісно і з бігом,
ідуть презирливі слова.

Невже він думає,що завжди,
Буде над всіма панувати.
З холодним серцем і без жалю,
Потрохи почуття вбивати.

Без жалю,з чорною душею,
З очами повними лиш зла.
Він знищить все,що стане перед  «нею»,
Бо так приказує  «вона».