Летіли гуси й журавлі летіли.
І ластівки малі.
А ми дивились і хотіли
Теж відірватись від землі.
Шукали краю де тепліше,
Нема вітрів, снігів.
Де житиметься нам ситніше
Поміж кисільних берегів.
Хотіли висмикнуть коріння,
Щоб не тримала нас земля.
Та враз почули тріпотіння,
І як вона нам промовля:
«Не покидайте мене, діти,
Хіба ж у тім – моя вина?
А хто ж вас буде так любити,
Як мати, бідна і сумна?
Хто вам промовить добре слово,
Хто, хай і шорстко втре сльозу?
хто щиро з вами порадіє –
Чи угорі ви, чи внизу.
Мені без вас – для чого жити?
Ми з споконвіку вже злились.
Для чого вам дітей ростити,
Які забудуть вас колись?»
Летіли гуси, журавлі летіли
І ластівки малі.
А ми, махнувши їм лишились
На грішній, праведній землі.
Післямова:
Не засуджуючи тих, хто відлітає –
Присвячую тим, хто залишається.