Йшов дощ. Він лив і тік. Він біг і падав.
Він йшов далеко - аж за виднокіл...
Стояли двоє. Двоє із...нізвідки.
Без дому, без минулого і мрій.
В двох кроках - траса. Прямо серед лісу.
Брудний потік бридких очам машин.
В салонах - люди. Справжні собі люди.
З роботи, на роботу, в магазин...
У них же є минулое і майбутнє.
Страховка, поліс, дачі і квартири...
Їм тут безпечно, тихо, сухо і комфортно.
Нехай за склом - блискАвиці і грім.
"Стоять собі...Дурні та дивні люди!"-
Обурення порядних їх дружин.
...Сміялись двоє. Двоє із...нізвідки.
Без дому. Без минулого. Без мрій.