Темрява
Серед розламаних кісток,
Де черепа залиті кров'ю,
Ховається тяжка ненависть.
Їй давить груди біле світло,
А тінь відроджує життя,
В якому тягнеться століття сну.
Проймає крик у темних стінах,
Мовчи ти жертва і потіха
Для смерті, що блукає колом.
Тож не тривож глибоке дно,
В якому гріх сплітає тіло,
Щоб йти крізь вогнище ясне,
І проводжати свою душу
У пекло неземне.
Де за годину йде життя,
Спливає радість, почуття,
Пітьма спустошує серця,
І загниває на кістках,
Щоб через мить на світ родитись
Через пітьму з землі пролитись,
Через ненависть відродитись
В людських очах.