Импровизация на стихотворение Лины Костенко "Біднесенький мій ліс...."
Мой бедный лес, продрогший до корней.
Он ждал меня и лист терял в разлуке.
Кружился в полудрёме ясных дней,
Заламывая в ветре ветви–руки.
Днём вечность грел, в ночь слушал океан.
Дожди сплошной стеной ушли... Морозы
Прогнали птиц, букашек. Пуст карман:
Грибов и ягод нет. Сквозит угрозой
Разлуки долгой колкая зима.
Побудь ещё в тепле неторопливом!
Пусть птиц тебя разбудит кутерьма,
Пусть ветер тёплый трав расчешет гривы.
О чём скрипишь мне, мать моя сосна,
Как солнце согревало душу светом?
Баюкает, голубит слух: "Весна
Вернется вновь торжественным сонетом!"
Уснула жизнь, исчезла, как обман.
Гуляет по пустынным тропкам ветер...
Стеклом толчённым режет взор туман,
Озноб заледенил испугом ветви.
_______________________________________
Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів!
Він ждав мене і думав про розлуку.
Вже листопад підкрався з-за дубів
і гай знімає золоту перуку.
Синіє день, як пізні капусти.
Приходив дощ, а потім було зимно.
Біднесенький мій ліс! - він крила опустив.
Нема грибів, хоч би який мізинок.
Біднесенький мій ліс, хіба уже пора?
А може, ти ще в осені побудеш?
Завернеш птиць сріблястого пера,
одягнеш листя і звірят побудиш.
Про що, про що скрипить твоя сосна?
Зронило сонце бурштинову краплю.
І десь хихоче химороть лісна,
що я ж до тебе по снігах не втраплю.
Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан.
Дорога буде - ні туди, ні звідти.
І наче склом затовченний туман...
упала перша паморозь на віти...