У дитинство як у казку входжу,
Узбережжям йду за крем’яшками,
У воді холодній віднаходжу
Ніжними дитячими руками.
Ластяться до ніг маленькі хвилі,
Граються пеленами спіднички,
У піняві білій наче в милі,
Мої ноги, руки, навіть личко.
Я пальцями крем’яшки лелію,
А вони в пальцях у мене сяють,
Сяють наче зірки, наче мріють,
Що нічне багаття роздмухають.
Кремінці, крем’яшки, як намиста
Ви в очах сяйнули промінцями,
Подорожні ясного дитинства,
Прохолодні наче руки мами.
Скільки років впірнуло у лету,
Дівчинка ота давно вже бабця.
Сяють крем’яшки, як амулети,
Що аж очі старечі сльозяться.
Вже онуки ходять узбережжям,
Кремінці-ліхтарики знаходять,
По очах їх сонячні мережі,
Сяють на зразок моєї вроди.
Сяють у пальцях маленькі сонця,
Пісеньку народжують у хлопця.
Кремінців веселих назбирає,
Пісеньку нехитру заспіває.
Кремінці, кремінці,
Злато-сонця промінці,,
Так ви сяєте в руці,
Аж мережі на лиці...
перевод:http://www.stihi.ru/2007/11/10/420