Я зможу полюбити осінь, коли лиш ти зі мною будеш,
Своїх загадок вона відчиніть нам всі двері,
Ти теж, звичайно, осінь цю полюбишь,
Дива усього світу вбачивши у неї
Опале листя, що мов всі люди без любові,
Самотнє, мертве, несе його кудись, мов в'язня вітру,
Надії почуття воно лишилось вже, тепер без крові,
Лишається йому лиш створювать палітру
Цієй сумною жовтизною, німими стонами заповніє буття:
"Чому мене ніхто не возьме?"
"Для кого щастям буду я?!"
Любов, що справжня, де є лиш щирі почуття,
Малює кожен день у барви кольорові,
Твоя любов до мене - це і є мое життя,
Що ні опасти ні пожовкнути ніяк не взмозі
Та, друзі любі, якщо вже ви,
Немов опале листя: пожовкле, мертве і сумне,
Ще є ідея добра порятунку,
Той, хто кохання справжнє завтра віднайде,
Тому і буде щастя, могутня сила поцілунку
Самотні дні мені ця осінь нагадала,
А ти мене за руку міцно взяла,
Та вмить ввірвалися напроти інші думки,
Про те, як чисто любишь ти мене
Врятований любов'ю, вдихаючий життя,
Я дякую тобі за ці хвилини забуття...
02.09.2011г.