НИНА ЯЦЕНКО
Вьется стежка до рідної хати
І біжить, вислизає з - під ніг
Там завжди зустрічала нас мати,
Як вертались з далеких доріг.
Пригадалися дні вже минулі,
Неозорі поля и гаі.
Де відлічують роки зозулі
І весною дзвенять соловьі.
Памьятаю садок біля хати
І маленький ставок край села,
Начє велетні верби крислаті,
Стежку ту, що додому вела.
За двором величаву тополю –
То дитинства мого оберіг,
Віти щось шепотіли про долю,
Листя килимом слалось у ніг.
Скільки літ я туди поспішаю
В рідний край, що наснагу дає!
Доки житиму, так буде, знаю –
Там залишилось сердце моє.