для Г.Осадко
Ти танцювала боса, i пречиста
на склi i скелях
у дзеркальних стелях вiдображався одяг i намисто
Лиш уособлення жiночностi i хисту
душа сама
у тiлi, як в готелi
де ще дванадцять проживають вiчно
а мимохiдь i полiчити годi
вiдображатись в дзеркалi не в модi
i зайве будувати дещо вiчне,
лиш випадково, як завжди у Тебе
малюеш, а Вангоги п'ють нервово
щось оксамитове...
А я люблю гарячу серпневу каву з твоiх
рук i мову
живу i променисту, мов два сонця в однiй з моiх улюбленних галактик.
Ти э поет, а я лише романтик,
що бачить час iз вiкон вантажiвок.
Паромiв, що пливуть собi Дунаем
я нетерпляча,жду твоiх листiвок
iм виноград...i врештi час не гаю
на ностальгiю...так виходить донно,
любити неньку краще за кордоном,
такi в нас ненаписанi закони
а дзвiн дзвенить, по кому, й не згадаю...