У 2005-му…
Вельмишановні землячки,
Вас непокоїть,
Що помаранчеві стрічки —
В зеленій хвої?
У місто знов прийшла весна,
Та інший колір.
А двічі зраджена вона
не мимоволі..
.
По-перше зраджена, коли
звільнили Юлю,
а прохіндеї прохідні
ковали кулю...
Ви мовчите? — Ви мовчите!
А хтось загине
знов через те, що ви їсте
болотну тину!
...Дерева у страшному сні
зітхають стиха...
а з ними — я, бо i мені
нема чим дихать.
Лише одне відволіка,
Дає надію,
Що в помаранчевих стрічках
Все ж пломеніє!..
__________________________
Через шість років…
у 2010-му...
Моя надія не збулась
й наполовину::
прийшли до влади
ті, що – хрясь! –
штовхають в спину…
А погляд свій ведуть у бік –
щоб від народу…
напівдебілам кожен рік –
за нагороду…
Ніхто б не здогадавсь – мовчок! –
безсилі ж кати…
а проти сили в них дрючок –
і знов - за грати
ту жіночку, що – от діла!
– не снилось навіть! –
за те, що їх перемогла
на переправі…
що не вдалось ім налякать,
і за кордоном
не стала схованку шукать
у любій доні!..
Ти на осуджену в цей час,
моя Вкраїно,
взираєш, як дививсь Тарас
на свого сина?!
Забувши весь розмай подій,
тріумфування?!
Жертовник Юлі – крах надій…
їх катування…
Аватар: у щасливому 2004-м...