"Така ось, повість невесела
з історії мого народу..."
1
Стоять як вічності посли
Кургани, млою оповиті
Стежини терном поросли,
Схилились трави сумовиті.
Вклонись прохожий…
Тут герої,
Смертю лягли від тяжких ран
Вслухайся в голос що порою
Шепоче віковий курган.
Послухай оповідь природи
Про вічні істини буття,
Про біль прадавнього народу
Вкриту травою забуття...
2
Кому був степ немов рідня,
Рідня ліси і трави-рути,
Неволя гірш за вигнання,
Гірша від смертної отрути.
Не зніс і мій прадід наруги
Зібрав в останній раз шинок
В сльозах і недруги, і други
Серця розбиті у жінок.
А на зорі скрипів підпругу
З собою люльку взяв, кисет
Й росами виїхав з яруги
Бо любив волю над усе.
Тумани ще на стежках спали
А кінь вже правив за Дунай*
Там і сліди предка пропали –
Вже не вертав він в рідний край...
3
Капа з очей сльоза остання
Знищена символ волі – Січ
Щоб не підняв бува повстання
Бунтаря Калниша* в заслання
Кати сховали в вічну ніч.
Плине з віків часу ріка
Давно вже дні ті на погості
Десь на далеких Соловках
Біліють прадідівські кості...
Ждуть праонуків, там, в віках
На проводи* до себе в гості.
Бо назавжди в сніжній імлі
Вони залишились в полоні
Лиш жменя рідної землі
У них в простягнутих долонях….
Епілог
На Соловках, серед оман
Вріс в землю склеп, древня руїна
Над склепом стелиться туман
Ховаючи століть таїну....
В нім спить славетний отаман
Останній гетьман України!
* – після розгрому Січі, козаки які не схотіли залишатися під царатом, виїхали за Дунай…
* – Калниш – Калнишевський Петро Іванович (... !691р – 31 жовтня 1803р) останній кошовий отаман, Запоріжської Січі.
Був засуджений Катериною 11 до довічного ув’язнення та засланий на Соловки...
* - проводи - на Сіверщині так називають поминальні дні...
2003-2004рр - редакція 14.10.2011р.
ч.1 - http://www.stihi.ru/2011/09/26/190
ч.2 - http://www.stihi.ru/2011/10/02/51
ч.3 - http://www.stihi.ru/2011/10/14/487