Де ж ти, диво щастя, спогад заблукалий?
Де мандруєш вічністю, весною летячи?
То на мить з-за хмари променем лукавиш,
То завиєш тугою без видимих причин.
Десь проходиш поруч, розкидаєш квітки,
Сиплеш пелюстками із трояндових забав.
Стукаєш у шибку, не збагнути звідки,
Вишиваєш по живому памороззю барв.
Мов я маю крила, та вкрай мало неба,
В скронях перестук у злет вже огорнув борей.
Хтось віддав ключі і вся моя потреба,
Підібрати шифр до тисяч схованих дверей.
Де ж ти, пісня щастя? У якім порталі,
Загубив слова, так добре вписані в кросворд?
Сіла батарейка і мовчить мій камінь,
Тиша розтинає щем у оберемку хорд.
Вже не полатати градом дум лахміття,
Не залікувати безупинний ран потік.
Засвітився місяць, кругом через віття,
Та тепла від нього не діждатися й за рік!
Де ж ти, сяйво щастя, що тобою зветься?
Може зовсім близько за стіною із завій?
Не зігріти безкінечний стогін серця,
Де закований в кайдани плаче образ твій…
16:16, 20.02.2011 рік.