Мені наснився сон – Липневий вечір
Спокійна річка ліс немов сторожа
Зоря на сяйво заполярне схожа
І схожа на багаття десь у небі…
Ви скажете: «Пусте! Так не буває –
Зоря північна з нашою зорею
По різному прощаються з Землею
Обидві паленіють та несхожі…»
Ще снилося мені – почався вітер
Його здійняв метелик необачно
Був вітер дужим навіть стало лячно
Яскравим квіткам і грайливим бабкам…
Ви кажете: «Брехня! Так не буває!
Метелик здійняв вітер? Це ж не смішно!
Це вже блюзнірство охолонь це ж грішно
Казати: «Квітам лячно…» Вони – квіти!»
Але… мені знов снилося – у тиші
Там серед лісу де росла калина
Як спалах світла – дівчина невинна
З’явилася на світ і заспівала…
Так, заспівала! Сповнивши коханням
Мою остиглу душу, як зорею
Таким палким що ладен був за нею
Я в ніч іти і вірте – я пішов…
Мовчіть! Я знаю все – так не буває!
Це тільки сон до того ж хворобливий.
Так мститься мені мозок вдень безсилий.
Та не кричить благаю! Вона спить…