Нашепочу тобі по памяті
дещо про його кухню.
про його світле вікно і чашки з чаєм.
я біля нього завжди щось вивчаю.
Вивчаю погляд, зелені очі навпроти.
вивчаю русявість волосся
він такий як колись, такий і досі.
ми двоє маленьких дітей в світі дорослих.
Нашепочу тобі по памяті
про кухню залиту світлом.
про дзеркало на стіні.
про щось таке в ньому, суголосне мені.
Про тишу із світла й фіранок
я б хотіла зустрічати там ранок
пити тихо зелений чай
слухати сни і звуки.
мити посуд, сушити руки.
Нашепочу досхочу
тобі про його волосся
так уже повелося
чорняві кохають русявих
а я так банально чорнява.
а я незбагненно закохана
у спогади, погляди, очі.
та хіба ж ти тепер захочеш?
слухати замість спогадів
про колір його волосся?
так уже повелося.
мовчать, кому хочеться тиші.
а ти мені все не пишеш.
А я читаю осінній «ШО».
а ти раптом:
«Да всё круто. Всё хорошо».
...
Ти однаково не дізнаєшся
про той дивовижний вірш
який я там вчора
читала.