Хто винен, що я маю іншу вдачу,
І погляд на життя частіше свій?
Я не борюсь, а тільки гірко плачу,
Коли мій шлях звивається в сувій.
Хто винен, що немає мені місця
В суспільстві, повернутім на грошах,
І що душа найбільше прагне звитись
Над всім буденним в небо, наче птах?
Хто винен, що думки свої і мрії
Не можу прив’язати до землі,
І «струнко» жити зовсім не умію,
І забаганки маю немалі?
Хто винен, що з вузенького віконця
Я хочу осягнути Всесвіт весь,
І що душі давно забракло сонця,
В пітьмі холодній долі манівець?
Хто винен, що так пізно розуміння?
І що любов, як вогник, не згаса?
І не приймаю я свого старіння,
Хай зовнішня зійшла уже краса?
Хто винен, що не сила вже стояти
На перехрестях не моїх доріг?
І не чекає навіть рідна мати,
І загубився долі оберіг?
Я знов спішу на промінець, що сяє,
Примарою тепла мене манить.
Я знов спішу… Чи щастя там чекає?
Не знаю… Тільки душенька болить!
24.10.2011 Айрін