У пекло рушивши ночей,
Любов у серці пломеніє.
Чекає, бавиться й радіє,
Горить вогнем, весь час пече…
І не дає мені заснути,
Невтомну дійсність зупинить.
Стерпіти все і хоч на мить,
У сні своїм щасливим бути.
Бракує слів, шалених, вічних…
Немає сил цей світ сприймать.
Будую я вже вкотре рать,
Серед думок своїх трагічних.
Зненацька сон, неначе втіха,
І знов хвилини забуття.
І знов тріумф чи каяття,
Коли душа заплаче стиха.
А далі – крізь тортури днів,
Де серце швидко кам’яніє.
Нічого вдіяти не сміє,
Бо віддане тобі одній…
18.12.2001 р.