Ти – ієрогліф з давніх, сивих манускриптів,
Ти наче міф, на межі реальності і снів.
Тебе не зрозуміти, не збагнути фліртів,
Ти близька й недосяжна, мов глибина вогнів.
Не розгадати зашифровані шедеври,
Твоїх думок полин, ескізи передчуттів.
Ти – сяйво неземне, ти – загадка Мінерви,
Пекучий ребус, що проявився у житті.
Ти маєш стан, непідвласний гравітації,
На перехрестях караванів почутих слів.
В тобі вогонь і крига, спалах радіації,
Стихійне лихо неадекватних кораблів.
Не врятуватись від твоїх метеоритів,
Що душу попелять кам’яним, рясним дощем.
Щити слабкі, джерела в руслах перекриті,
Тепер вогні світів розбиті на шматки, ущент.
Ти атоми мої з’єднала хаотично,
У подиху та ритмі серця – лихоманка.
Ти стрімко притягання збільшила магічно,
Не оминути катастрофи й сил приманки.
21:21. 4.04.2008 рік.
Зображення з http://www.liveinternet.ru