А ти знаєш… ні… немає сенсу…
Тобі воно не потрібно…
Що?... нічого…
Нема…
Я маю, що сказати, та нащо…
Жовтим павутинням дощу я сплітатиму твої думки,
Заплутуватиму, щоб не розуміти,
Я знаю, той день то надія, то не прощення,
То солодке знущання над…
Хоча…
Ні…
Котіться ви усі під три чорти…
Там краще…
Спокійно…
Нащо вам хтось, коли є ми…
І ми – ваш всесвіт…
Знайдіть того самого, чого нема
І зникніть…
Нащо мені колоти собі у вени вітаміни кохання,
Коли я шаленію від того що називають любов`ю,
У той самий момент реально не вірючи в неї…
Можливо я хочу так…
Нічого не знати…
А потрібно?...
Так?...
Кому?... мені? Та то жарт!...
Ні…
Я не хочу знати, що зі мною…
Так легше…
Може я не хочу вірити у довідку,
Яку ти так і не зробила…