Історією прожитих картин
Живу життя забутої відьмАчки,
Мій ворог - це лиш часу плин,
Що шле мені скупі подачки.
Лиш спогадами прожитих століть
Живе душа: стара, та ще всесила.
І вже ніхто не прийде до воріт.
Та й кликати когось несила.
Колись, ще молодою як була,
Жага, кохання, пристрасні обійми -
Це все моє було, я тим жила.
Нова любов - завжди як нові війни...
Та повмирали ті, кого любила,
Безсмертна я, вони ж бо ні...
На кожного могилу я пролила
Багато сліз, болючих сліз.
Живу життям покинутої відьми,
Ніхто не знає, скільки я живу.
Любила багатьох, та ви не вічні.
Коли дасть Бог, і я уже умру?