Пером, червоним від натхнення,
Душею, що вогнем горить,
Я намалюю твоє ймення,
Любов, що серце так гнітить.
Чому гнітить, а не співає?
Чому не мчить, неначе птах?
Бо почуття своє ховаю,
Боюсь заплутатись в словах.
Неначе скульптор, що з граніту,
Витесує шедеври мрій.
Так я із літер алфавіту,
Малюю милий образ твій.
В ньому є все – і біль чекання,
І радість перших почуттів.
І візерунок доль єднання,
Що я так бачити хотів.
Вмить ось малюю твої очі,
Сердечком їх я обведу.
І в вирі снів – загадок ночі,
Тебе до щастя приведу.
Тоді, пером я намалюю
Безмежний світ своїх думок.
Той світ тобі весь час віщую
Як Прометей – вогню пророк.
І ось тепер – уся картина,
Яку я зміг пером створить.
Мене вела твоя стежина,
Де муза йшла всього лиш мить…
8-9.02.2001 р.