Тонуть трави у ранкових росах,
Стеляться тумани над водою.
Стара іва опустила коси,
Згадує як була молодою.
Згадала літа молодії,
Безтурботної юності роки,
Підростала, плекала надії
Та тягнулася в небо високе.
Шелестіла листям зеленим,
В коси собі намисто вплітала,
А по весні зустрілася з кленом,
Щиро вона його покохала.
Пташка гніздечко звила між віт.
Зранку до ночі співала пісень.
З’явились малята на білий світ,
Оберігала вночі їх і вдень.
Підросли, полетіли з гніздечка.
Вже дорослі. Як не радіти?
Тільки щемить у іви сердечко,
Бо для неї вони рідні діти.
Та щороку все ж прилітали,
Не в силах забути рідного краю.
Іві старенькій пісень щебетали,
І все оживало в зеленому гаю.
Раділа вона пташиному співу,
Та й не зчулась як лихо спіткало.
Сильна буря щасливу ту іву,
Похилила, а клена зламала.
Зозуля не мало їй літ накувала.
Стара вже, геть до землі похилилась.
Вік прожила, плакучою стала,
Сльози дощем в траву покотились.
Тонуть трави у вечірніх росах,
Стеляться тумани над водою.
Стара іва опустила коси,
Вже не стане знову молодою.
30.05.2011.
Картинка з Інтернету