Я втомився від мандрів, я бажаю покою.
Продиратись крізь хащі вже набридло мені.
Я шукав серед інших, але тільки з тобою
Я залишусь назавжди. Не відмов же мені…
Їх було так багато – і цнотливих і хтивих -
Я шукав їх повсюди, аж до краю Землі.
Чи знайшов свою долю? Лише привидів сивих
В мутнім дзеркалі бачу… Не відмов же мені!
Я втомився від мандрів, ти втомилась від болю.
Розумію – чекати вже несила тобі.
Але знай – мені добре, дуже добре з тобою!
Я зроблю все, що схочеш! Не відмов же мені…
Бачу в чистих озерах, від журби потемнілих,
Бездонь сліз непролитих, бачу плач по мені.
Бачу в темнім волоссі пух птахів срібнокрилих.
На колінах благаю – не відмов же мені!
Я не вірив так довго, що є щире кохання,
За примарою пішки біг по грішній землі.
Ти пробач мені лихо. Каяття – то зізнання.
Я кохаю лиш тебе. Не відмов же мені…