Ми всі хоч трішки божевільні,
Ми усвідомлюємо страх,
Що в голові лише. Повільно
Думки стираються у прах.
Ми всі хоч трішечки, та мертві,
А хто - давно уже кістки...
То хто - твоя солодка жертва?
Чиє страждання любиш ти?
Та все кінець кінцем забудеш,
І втопишся в забутий біль.
Тоді - очистишся від бруду,
Бо засіб виправдає ціль.
Ну а поки - нема спокою,
Бо страх розчинений в крові.
Кінець настане сам собою...
А страх - лише у голові.