Серебряные листья тополей
Сверкают словно новые игрушки
От корня до заоблачной верхушки
Украсив мир искристостью своей
Гуляет ветер в спутанных ветвях
Спеша напомнить, что они живые
И пусть они не ели голубые
Но что-то есть родное в тополях
Тополі, тополі, сріблясті тополі
Заручники болю, заручники долі
Лякливого щастя людського надії
Несуть їхні віти у вись наші мрії...
Они как степь волнуются порой
Когда сплетает ветер травы в волны
И будто степь они порой безмолвны
Стоят, храня от лиха край родной
И неспроста на их телах глаза
Смотрящие так кротко и печально
Деревья знают, что в нас изначально
И горестная в них блестит слеза
Тополі, тополі – діди посивілі
Чубів непокірних заплутані хвилі
То щастя коханих онуків надія
Тополею стати, колись, моя мрія...
Не даром век людской у тополей
Не даром жизнь их длится те же годы
Они предвидят все наши невзгоды
И защищают нас, листвой своей…
Тополі, тополі, сріблясті тополі
Заручники болю, заручники долі
Лякливого щастя людського надії
Несуть їхні віти у вись наші мрії...
Тополі, тополі – діди посивілі
Чубів непокірних заплутані хвилі
То щастя коханих онуків надія
Тополею стати, колись, моя мрія...