Царівна-Осінь йде з оцих країв,
де ще розкішно прибрані сералі.
Той Листопад, він так кохав її,
під ноги кидав золото й коралі.
Для неї сад горів, неначе жар,
тепер краса вже стане ні до чого,
і сиплють сльози темні очі хмар
під журний шурхіт листя золотого.
Холодна ніч пірне у самоту,
похмуре сонце посміхнеться кволо,
і крижаніють сльози на льоту.
нестиглим снігом падають додолу.
Він змиє все, той перший мокрий сніг,
а Листопад, як з давніх літ ведеться,
останнім подихом впаде до ніг
новій Царівні, що Зимою зветься.
Поэтический перевод авторского текста:Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44
Спешит Царевна-Осень из краев,
Где еще пышно убраны серали.
А ведь Ноябрь - он так любил ее,
Бросал под ноги золото, кораллы.
Сад для нее – был век пылать готов,
Но ни к чему уж красота та станет,
Льют слезы из глаз темных облаков
Под грустный шорох трав, где листья вянут.
Ночь с холодом ныряет в темноту,
А солнце мрачное - улыбку вяло дарит,
И ледяные слезы, на лету -
Еще неспелым снегом опадают.
Он смоет всё, тот первый мокрый снег,
Ну, а Ноябрь, как с давних пор ведется,
Последним вздохом упадет к ногам
Царевны новой, что Зимой зовется.