***

Пробач,моє серденько,
за те,що люблю...
Я не хотіла,чесно...



Тобі так добре -
ти живеш в невіданні...
Мене,можливо,вже і не згадаєш.
Скажи чому,
чому потрібний ти мені?
Чому щодня у спогадах зринаєш?

Чому без тебе
не пройде і дня?
Сама не знаю,як тебе забути...
Яке солодке,
певно,те невідання...
Та спокій вже мені не повернути...

Болючий спогад
і пекуча туга.
На радість місця в серці вже немає.
Душа кричить...
Невже я втрачу друга?
Я втрачу те,чого вже не шукаю...

У серці біль,
у серці мертвий спогад,
у серці образ твій і тінь зими...
Закрався в душу
той жорстокий здогад,
що байдуже тобі,чи будем "Ми"...