Ген альн сть

      
Троянди мене розбудили;
вже поклик світання затих,
а квіти співали щосили
про світло, що сховане в них…
 
Дві чашки зеленого чаю,
і пташка з солодким крилом.
Я вкотре в тобі помічаю
моїх упереджень розлом.
І справжність, умиту сльозами,
і силу, що б’ється в очах,
і небо, відкрите над нами,
та фальші обридлої крах.
 
Мовчить у промінні веранда,
а вітер шумить у гаю
про ці білосніжні троянди –
просту геніальність твою.