Назбираю в долоні рясного дощу,
Як колись в босоногім дитинстві своїм,
І до серця я спогад із нього впущу,
І про сум за тим часом йому розповім.
І біжу по калюжах я знову малий,
Знаю: мама не буде сварить:
Дощ у літку ніколи не злий -
Хай синуля одежу бруднить.
Я біжу, і сестра навздогін,
Тільки брат у калюжі стоїть.
"Добрий дощик, я знаю, бо він
Нашу землю водою поїть.
Лий рясніше,- мій брат примовля,-
Не жалій добрих крапель своїх,
Хай нап'ється спрагніла земля
І весела всміхнеться до всіх."
Прокричав, і до мами побіг,
І долонечки кошиком склав;
Й доліта його радісний сміх:
"Мамо, дивися, я дощик спіймав!"