Вечір наповнений тишею останнього дня тижня. Місто покрите сонним туманом і де-не-де миготять світом маленькі віконця квартир. Пані Левінсон, восьмидесятирічна єврейка з сивим волоссям і глибокими блакитними очима, переглядає старі фотографії, що не дають їй спокою та постійно тривожать серце. Перший сніг у Москві, збирання полуниці на дідовій дачі, отримання диплому, його улюблений пес Рокі, вони на Чорному морі. Марк Левінсон помер 30 років тому від невдалої операції на серці. Довготривала ендартеректомія з коронарних артерій. Неправильно розкрита артерія на початку процедури - байдуже ставлення чи вічна дискримінація євреїв?
Адвокату Генрі Штайну сьогодні також не до сну. Чергова справа провалилась: жінка, котра бажала розлучитися зі своїм чоловіком, претендуючи при цьому на все майно, перемогла. Генрі, наївний та чесний, й гадки не мав, що головному судді пообіцяли кругленьку суму грошей, і що несправедливість панує скрізь. Але чому ж його самотність розділяє не любляча дружина, а пляшка горілки?
- Генрі, мені набридло! Я хочу жити в теплі, хочу мати нормальний одяг, а не свою дірка на дірці кофтину. У тебе гроші гребуть з-під носа, а ти захищаєш своїх дурнів!
- Мої «дурні» тільки через те дурні, що закохуються і одружуються на таких нестерпних, як ти.
- Я йду!
- Ліндо, зажди, я тебе лю…
…
- Джиме, ти мене чуєш?
- Ти збуджуєщ усі мої емоційні рецептори, як я можу не чути? Тим паче, вже пів на сьому.
- Я думала, що ти ще спиш. Слухай-но:
Люблю… Я придумаю інші слова
І без смерті їх жити примушу.
До твоєї діткну свою душу.
Утоплю всі одчаю слова.
Сонця усміх зустріти мушу
Як придумаю інші слова.
- Рильський?
- Джиме, світу мій, це Семенко. Мені здається, у нього було поетичне серце, з якого просто бурхливим потоком лилися слова кохання.
- Ти вважаєш, що балачки про любов – це її прояв? Як щодо німих чи сліпих людей?
- Я не мала на увазі саме написання ліричних віршів. Але ж писати про кохання – це так… це так надихає ще більше писати про кохання! Твоя душа чиста й відкрита, готова прийняти усі дарунки життя.
- Або його мутагенні фактори. Знаєш, сьогодні ми розглядали теми порушення психіки. Чи знала ти, що ця сама «любов» знижує рівень серотоніну в крові, а закохані за усіма ознаками нагадують хворих з обсесивно-компульсивними розладами?
- Так-так, і кількість самогубств, пов’язаних з нероздільним коханням, з кожним роком збільшується втричі.
- Справді?
- Ха-ха, Джиме, ти такий кумедний!
- Я серйозно. Ти тільки представ собі, що таке любов? Любов - не що інше, як ланцюг хімічних реакцій в організмі. Можливо, колись наука навіть винайде спосіб впливу на ці реакції, і тоді в аптеках з'являться подоби «відворотного зілля». З'їв пігулку - і ти вже не закоханий.
- Кхм, «любов не вилікувати травами».
- Цицерон?
- Ні, Джиме, Овидій. Навіщо перетворювати , можливо, єдине справжнє почуття в науковий експеримент?
- Це не залежить від одного мене. З розвитком техніки і науки людина починає проникати, куди забажає її ненаситний мозок. Незабаром й душу матеріалізують.
- Що ти таке говориш? Невже цьому немає протидії? Адже я вірю в невмирущу силу кохання, вона подолає будь-які негаразди на своєму шляху, якщо для цього потрібно буде стати не мистецтвом, а зброєю!
- Моя свята наївність, чи від любовного божевілля мої батьки сварилися кожен день, як собаки? Покажи! Покажи мені це справжнє кохання!
- Ти чув як пані Левінсон ніжно згадує про свого чоловіка? Вже 30 років як вона втратила його, а й досі палко любить.
- Вчені приводять докази, що кохання існує від трьох до семи років.
- До біса вчених! Ти мене послухай! Вони прожили стільки ж років разом душа в душу, пані посміхається, завжди люба, хоч в її очах блакитним огнем горить минуле. Хай вона трохи божевільна, що розмовляє з духом чоловіка, але вона, людина, котра стоїть на перехресті життя й смерті, вона вірить у кохання!
- Добре, пробач. Але твої сусіди, ті ненормальні істоти класу Ссавців, вони, що, також кохають один одного? Їхня лайка деколи страшніша, ніж в моїх батьків.
- Пам’ятаєш, як тітка Лінда, цілившись у чоловіка, ледве не попала в тебе горщиком з квітами? Ха-ха, бідолаха.
- Аж мурашки по шкірі. Так що, це також називається коханням?
- Принаймні вони не розлучаються. Сваряться, кидаються речами і продовжують жити. У них незабаром буде дитина. Хочу вірити, що вона зміцнить їхні стосунки. Адже містер Штайн мріяв про сина.
- Божевільних стане тепер на одного більше!
- Кохання – це і є божевілля.
- Господи, я не пам’ятаю…
- Я теж не пам’ятаю, чиї це слова. Джиме, повір, як би в нашому сірому непривітному світі не було б кохання, не росли б дерева.
- Що, пробач?
- Не росли дерева, не відбувався процес фотосинтезу, не було чим дихати – люди померли б! Так зрозуміло?
- Ще трохи і мій мозок буде правильно сприймати твої слова. Цікаво, з чого ж виникла моя любов до тебе?
- З моєї любові. Це взаємопов’язано. Якби я не хотіла б, щоб ти мене любив, я не читала твої конспекти з біохімії і шукала риму до слова «ліпідоптеролог». Якби я не мала потреби у твоєму коханні, я пакувала б зараз валізу, щоб поїхати з батьками до Італії на цілу зиму. І з ким би ти святкував Новий рік, мій друже?
- З мікроскопом та пляшкою ірландського віскі. О. ні, як би я сумував. У тебе очі, наче палаючі зірки. Ніколи не бачив палаючих зірок, але впевнений, що вони виглядають саме так. Ой, телефон дзвонить…
- Ало, мамо, що трапилося? Зі мною все добре. Що?? Інфаркт? Це точно? Коли це сталося? Який жах, мамо. Вона була такою чудовою жінкою… Так, я зрозуміла. До побачення. Я люблю тебе, мамо.
- Кажи!
- Пані Левінсон… Серцевий напад. Я в розпачі. Мама сказала, що пані мали посмішку на обличчі.
- Все заради кохання – навіть смерть.
- Гейне?
- Ні, я, любове , я.