Виріж із кадру і не впізнавай на вулиці,
Порви моє фото на десять нерівних клаптиків.
І поки твій розум за мене у темряві молиться,
Кидай в мою душу слова свої приторно-матерні.
Будуй новий світ: колажі із рожевих бантиків,
І викинь з вікна мої істеричні дипресії.
Ми починали із фінішів - закінчили стартами,
І так несподівано ще не почате завершили.
Зітри мої дотики, більше не хочу повторення,
Забудь свої спогади. Це зайве - у вічність горлати.
Ми знищили власні ілюзії думкою створені,
Не треба нікому брехати - були лише втрати.
У купі непотребу наш спільний рай покоється,
У склянці з-під сліз залишили несправжні реальності.
Відбитками нашого болю насичені вулиці,
Від нашого щастя, тепер лише тіні зосталися.