Ми зустрілись на одній дорозі,
І вона сказала: "Любий друже,
Ти без мене жити вже не взмозі,
Я з тобою поруч бути мушу.
Я зовусь Печаллю та Журбою,
Я сумні диктую людям вірші.
Подружися, парубче, зі мною -
І про мене взнаєш ти ще більше!"
"Ні, Журба, зійди з вузької стежки,
Бо давно закрався сум у душу,
В ній і так багато горя мешка -
Тож тебе я відігнати мушу."
"Ні, юначе, ти вже мій. Даремно
Хочеш ти відмовити подрузі.
Ще не жив ти, любий друже,певно -
Я давно вже серед твоїх друзів.
Я володарка і сліз і суму,
Я в душі наводжу чорний смуток,
І гіркі навіюю я думи,
Тож моїми слугами ти скутий.
Не зійду тепер я зтвого шляху -
Не благай і не жени - ніколи;
Не втечеш від мене вже, невдахо.
А душі хіба завдам я болю?"
Що ж, нехай. Приймаю твою правду -
Та сміятись, все одно, я буду!
Навівай мені своєї вади.
Дай, лишень, відмитися від бруду."
1997г.