Ти впевнена, що знаєш що робити?
я ні…
якась дурня щодня,
намагаюсь не плутатись,
та це не мій талант…
доля, ти бачила котра година?
здається, ти трохи запізнилась,
на кілька днів…
чи років…
я вже все вирішила без тебе…
я не впевнена, що завтра
буде іншим,
всі дні як відксерені…
лімфатичні вузли міста зболені та надуті,
їх перелікували недоліками,
нирки, серце, селезінка,
і, навіть, моя знервована печінка
втомились…
може, ми все ж забіжимо кудись?
але, мабуть, ненадовго,
я надто нікотинових віх
в`їмся в твій алкомозок…
я втомлю себе наркоманськими забавками закоханих
у нерішучість…
я вперше утну якусь дурницю,
а ти зробиш правильно,
кажучи нісенітниці,
я залишаю там сенс,
щоб ти не розуміла…
тобі не потрібен весь той гамір,
людський гамір,
тисячі людей, мільйону,
яким я живу…
яким я продихаюсь,
пропускаючи крізь кожну клітину,
насичуючи ним свої легені…
то моє життя,
тобі доведеться звикнути…